– Яринка давай віршика повчимо. Моїй доні до дня матері в садочку дали завдання вивчити віршик і попросили мене, щоб я з нею його вчила.
– То як? – запитує Яринка з цікавістю.
-Ну, я буду читати, ти повторюй за мною.
-Добре, – вона погоджується. Повторює та втікає.
На мої прохання наступного дня повторити, не погодилась.
Але ж завдання дали. Я з почуттям відповідальності продовжую стимулювати Яринку.
Третя спроба шантажем в обмін на мультики спрацювала.
Четверта вже ні.
На п’яту спробу придумую маніпуляцію. Питаю:
– Ти маму любиш?
– Люблю. Твердо відповідає Яринка.
То давай віршик повчимо.
– Мам, я тобі кажу, люблю! Нащо тобі віршик?
– Щоб ти пам’ять розвивала. Знічено відповідаю.
– Я все пам’ятаю. Мені не треба. Твердо відповідає Ярина.
І ось свято Матері. Діти розказують віршики. Яринка віршик без допомоги вчительки розказати не змогла. На мить я відчула себе трохи недомамою. Моя дитина не вивчила віршик на пам’ять як інші діти, але я подихала і пережила це, не втонувши у відчутті сорому. Хіба лише трохи п’яти замочила.
Я була дуже слухняною і зручною дитиною. До підліткового віку точно, виконувала всі прохання не лише мами, а всіх дорослих. До 30 років, я почувала шалений дискомфорт в середині себе. Мене переслідувало постійне відчуття невдобності. Майже завжди почувалася зайвою, не у своїй тарілці. Знаєте, це таке відчуття, коли не має куди руки діти. А ще завжди чекала, щоб хтось мені сказав як робити. Одним з моїх топових запитів на психотерапії було навчитись приймати рішення самостійно та відстоювати свої межі.
Коли народилась Ярина мені захотілось, щоб вона почувалась вільнішою ніж я, у своєму праві та виборі. Наслідок, вона не зручна дитина, її завжди багато, знає що хоче, як хоче, і від кого. Вміє відстояти свої межі, і не соромиться висловити своє прохання чи незадоволення з будь-якого приводу. Їй не можливо нав’язати щось, чого вона не хоче, і не розуміє нащо воно їй.
Я постійно з нею в тонусі, бо не знаю, що вона може втнути наступної миті. Мені доводиться добряче подумати, як їй донести, щоб вона це робила.
Ціна мого вибору – незручна дитина. Я мріяла мати таку дитину, з «шилом в дупі» та цікавістю до світу. Та часом, коли я втомлена, то розумію своїх батьків. Зі зручними дітьми легше, менше втоми, та більше свободи. Зручними дітьми можна закривати пробіли у власній автобіографії, вони можуть бути об’єктом гордості та вихваляння. Але ціна, яку вони за це платять – їх свобода вибору. Я її не мала. І навіть не тому, що мені забороняли щось вибирати, коли я виросла. Мені швидше не розвинули це як вміння. Мене питали, що я хочу, а я не знала.
Незручна дитина та синдром дефіциту уваги
Якщо ви думаєте про свою дитину, що вона незручна чи не чемна, спершу слід виключити Синдромом дефіциту уваги та гіперактивності (СДУГ). СДУГ – це стан повязаний з порушенням психо емоційного розвитку дитини. Особливістю таких малюків є висока активність, неможливість зосереджуватися на чомусь одному, імпульсивність, неуважність, розсіяність, спроби залізти куди не можна, і постійне пересування по кімнаті, порушення сну. Найчастіше батьки помічають, що з дитиною щось не так у віці 7-10 років, коли дитина вже ходить у школу. До цього часу поведінку дитини «списують» як на нечемну. Частіше СДУГ зустрічається у хлопчиків, ніж у дівчаток. Але у дівчаток його часто не діагностують, бо вних він проявляється не як гіперактивність, яка всім заважає, а як мрійливість і зануреність в себе, яка всіх влаштовує. СДУГ зачіпає 10-12% дітей у всьому світ. Такі діти потребують медикаментозного супроводу і допомоги лікаря психіатра, який має кваліфікацію в діагностиці та лікуванні СДУГ. Важливо якомога раніше виявити СДУГ у дитини, тому що це захворювання може збільшувати ймовірність інших психічних розладів, та погано впливає на соціалізацію, стосунки в парі, та з дітьми, навчання, карєру тощо.
Незручна дитина з власною думкою
Ми живемо в час інтернету і соціальних мереж. Інформаційний простір перевантажений варіантами вибору, що ми не можемо з ним впаратися. У нас розмилася границя між я сам та чужою думкою, оскільки ми маємо постійний доступ до соцмереж. Я думаю це одна з причин, чого ми зараз маємо так багато незручних дітей, дітей, які мають з народження власну думку. Вона самі хочуть обирати, що вдягати, їсти, коли спати лягати, і чим займатися. Тому таких дітей складно скеровувати в напрямку, який ми дорослі вважаємо буде корисним для них. Тому важливо вміти балансувати між тим, щоб скеровувати дитину в правильне русто, та між тим, щоб не задавити дитину і стерти її вроджений безцінний на мою думку навик робити вибір.
Якщо ваша дитина незручна, або ж нечемна, як таких дітей ще часто називають, тоді наступні рекомендації як поводити себе з такою дитиною будуть вам у поміч.
- Категоричну форму зауважень, замініть на мяку форму, яка передбачає пропонувати альтернативу.
– Яринка, каміньчиками кидатись не варто. Це небезпечно, ти можеш когось вдарити і поранити. Хочеш кидати, візьми листочки, або мячик. Що тобі краще до вподоби? Я роблю своїй доньці такі зауваження, обовязково пропоную альтернативу, так у неї немавє відчуття, що її у чомусь обмежують.
- Висока потреба в активності, яку не варто стримувати словами «запокійся!», «Сядь!». Енергію дітей, варто скерувати в корисні активності. Спробуйте плавання, танці, футбол тощо. Коли я зрозуміла, що мені не вистачає енергії щоб вгамовувати свою дитину, я вирішила відвести її на танці. Це був балет. Їй не сподобалось, але я не здавалася і продовжила пошук. Плавання їй дуже сподобалось, а також активні сучасні танці. Якщо ваша дитина відкидає щось одне, не здавайтеся. Продовжіть пошук, і знайдіть заняття, яке буде саме їй до вподоби.
Що робити, коли гурток двічі чи тричі на тиждень. Є якась активність, яку ваша дитина точно любить робити. Моя донька любить слухати рок, і танцювати під нього. У вечері, коли час вкладатися, а вона починає стрибати по ліжку, ми слухаємо рок і вона танцює. Можливо ваша дитина любить стрибати на батуті, їздити на велосипеді, чи відбивати мяча. Я примудала ще один спосіб скинути енергію дитині. Купила їй гелеву кульку, підрізала ниточку і впустила в її кімнаті. А ввечері коли вона починає скакати, нагадую про кульку і пропоную дістати. 5- 10 хвилин, дитина втомлюється. Я допомагаю їй зловити кулю і ми йдемо спати.
- Система заохочень і покарань має бути гнучкою, але послідовною. Коли моя донька робить щось, що не можна, я пояснюю їй, чим це не безпечно і кажу що покараю її за це, щоб потім вона не забувала, і пропоную їй обрати собі покарання. Наприклад, я їй кажу, обирай, або цукерок не будеш їсти після вечері, або мультиків не будеш дивитися. Без сліз тут не обходиться. Я дозволяю їй плакати і злитися, і через кілька хвилин крику, вона приходить і каже «Мультиків не буду дивитися».
Якщо ви надасть своїй дитині свободу вибору, ви підтримаєте і допоможите розвинути та укріпити її навик – робити вибір. Вибір це навик, на який здатна не кожна людина. Щоб робити вибір, ми маємо вміти бути уважним до свої потреби. Це навик бути на звязку з собою, який легко втратити у сучасному світі, через перенасиченість інформаційним простором, який постійно диктує, що нам робити. Тому, якщо у дитини батьки, які з малечку диктують, що їй робити, це може стерти навик вибору.
Не знаю, що принесе обрана мною стратегія Ярині. Не впевнена, що є правильний чи не правильний вибір. Є точно ціна, яку ми платимо за вибір чи за те що не робимо вибір. А ще я не знаю, яку ціну заплачу в майбутньому, коли підтримую ідею, щоб моя дитина відчувала трохи більше внутрішньої свободи ніж я.
Стаття написана для журналу “Навколо Woman”
Мар’яна Бенц
