Материнська любов — безумовна, найщиріша і, мабуть, найсильніша, що тільки існує в нашому світі. Усі ми знаємо, на що матері здатні ради своїх дітей: вони забувають про себе, про своїх чоловіків, про свою роботу… Але життя тримається на Землі тільки завдяки чоловікові та жінці, тобто парі — це і є найбільшою цінністю на Землі. Адже саме вони творять любов і дають життя.
Але не всі це розуміють або хочуть розуміти. Якщо у батьків є надмірні почуття до дітей, то порушується система цінностей. Неймовірним може виглядати й те, що надмірні материнські почуття можуть бути причиною малих і великих трагедій. І якщо детально дослідити ланцюг подій, то причина стає очевидною.
Материнство — це програма, закладена в людину у вигляді інстинктів.
Ця програма необхідна для народження й виховання здорового потомства. Це насправді програма тваринного світу, але тварини на відміну від людей вчасно відпускають своїх дітей, навіть виганяють їх у самостійне життя. А в людей усе інакше. Нам це зробити важче. Чому? Звичайно, на цей процес впливає суспільство, релігія, боязнь самотності.
З самого дитинства дівчинці прищеплюють ідею, що вона буде мамою. Суспільство нав’язує їй такий сенс життя. І ніхто їй не підкаже, що вона приходить у це життя, щоб любити. Любити себе, людей, чоловіка, Землю, життя, а материнство може бути наслідком цієї любові. Саме наслідком, а не головною ціллю життя.
Чому виникає така прив’язаність до своїх дітей? Усі ми подумаємо про любов, але це не так. Матері сприймають дітей як свою власність, тому й не відпускають їх і все життя повчають, як жити. Це говорить про духовну незрілість людини.
Ще однією причиною надмірних материнських почуттів є жалість. Жінки жаліють своїх чоловіків, своїх дітей, усе роблять і вирішують за них. А жалість породжує жертовність. Жалість знищує того, кого жаліють, принижує його і не дає розвиватись. Жаліють слабких, і це далеко не про любов. Тут ідеться про підміну цінностей.
Якщо дитина хворіє, то батькам потрібно в першу чергу розкривати любов один до одного, і від цієї любові дитина швидше одужує. Нічого не береться з нічого, і проблеми дітей виростають з проблем батьків. Тому мудрими є ті батьки, які, бажаючи допомогти своїм дітям, займаються собою, своїми стосунками.
Золоте правило виховання звучить так: вихователю, виховай спершу себе, а тоді виховуй інших. Батькам завжди треба пам’ятати цю мудрість.
Найкраще виховання — виховання своїм прикладом.
Діти нам даються не для того, щоб ми з них зробили копію себе, щоб вони нам забезпечили старість. Діти нам даються для того, щоб з їхньою допомогою ми стали мудрішими й вирішили свої завдання на Землі.
Анатолій Некрасов увів поняття «психічне народження» — це процес виходу з-під впливу мами, з-під психологічної опіки батьків узагалі та становлення людини самостійної і самодостатньої.
Щоб відбулись «психічні пологи», самій людині потрібно щось для цього зробити. Треба допомогти собі самій народитись.
Існує кілька ключів, які допомагають психічно народитись і відчинити двері у світ гармонії людини.
Перший ключ полягає у глибокому й чесному усвідомленні причин, які привели до такої ситуації. Тут важливо нікого не обвинувачувати й ні про що не шкодувати.
Другий ключ — змінити ставлення до свого батька і тим самим допустити до себе його енергії. Це допоможе відновити чоловіче начало й дасть поштовх до розвитку.
Третій ключ — активно включитись у доросле життя. Для цього потрібне фізичне відділення від батьків — переїхати, стати самостійним і відповідальним у всьому.
Четвертий ключ — підвищення вібрацій усіх своїх тіл. Це досягається очищенням фізичного тіла, думок, духовним розвитком тощо.
Щоб не хвилюватися за своїх дітей, потрібно використовувати один універсальний засіб — простір любові між батьками. Це працює безвідмовно, де б ваша дитина не знаходилась. Цей засіб ще й допомагає вчасному психічному народженню та щасливому життю вашої дитини.
Варто згадати й про систему цінностей.
Адже саме порушення в системі цінностей створюють великі труднощі у житті людини. Більшість людей на перше місце ставить своїх дітей, чоловіка, роботу чи кота. Люди бояться говорити про любов до себе, бо це сприймається як егоїзм. Хоча егоїзм — це теж недостатня любов до себе.
По-справжньому любити себе — це глибоке проникнення у свою суть, це єднання зі своєю душею і Богом. Повна свобода кожної особистості — це природний і духовний шлях розвитку. Якщо в любові недостатньо свободи, то виникає ревність, ненависть, жалість, що спричиняє навіть самознищення.
Кожна людина приходить в життя вирішувати свої завдання, отримувати свій досвід. Ніхто не має права порушувати свободу волі тої душі. Нажаль, люди беруть на себе таке право, вважаючи дітей, чоловіків і жінок своєю власністю. Тому в сім’ї й виникають проблеми зі здоров’ям, фінансами.
Де немає свободи, там немає й любові. Уявіть собі, що ваш коханий чоловік сильно закохався в іншу жінку, і якщо ви щиро за нього порадієте і відпустите, то це й буде справжнім проявом любові і свободи. Думаю, мало хто з нас, жінок, на таке здатен. Любові в кожній людині є достатньо, треба тільки вчитись виявляти її.
Ієрархія системи цінностей:
- Я
- Пара (він+ вона)
- Діти
- Любов до батьків
- Робота
- Друзі
- Соціум
Дуже важливо знову наголосити на системі цінностей у житті людини. Тільки за умови гармонійних стосунків у сім’ї, мудрої системи цінностей можлива побудова щасливої сім’ї у дітей і створення сприятливих умов для життя батьків. Тільки за таких умов можна очікувати істинних, люблячих відносин між ними.
У нашому суспільстві дуже поширене почуття провини перед батьками. Нам закладається думка, що коли діти виростуть, то вони повинні доглядати за своїми старими, немічними батьками. І це почуття вини вже як традиція, що закладається в колективне свідоме і давить на всіх людей. Але якби це не парадоксально не звучало, діти нічого не винні батькам. Діти прийшли в це життя для вирішення своїх завдань. По-справжньому діти поважають і люблять тих батьків, які поважають і люблять один одного і показують приклад довгого і щасливого життя.
Тому, дорогі батьки, створюйте такі умови для життя своїх дітей, у яких вони могли б повною мірою реалізуватися. Тоді діти поважатимуть вас природньо і без примусу допомагатимуть вам до кінця. Істинна любов до батьків проявляється в намаганні допомогти їм любити один одного, позбавити важкої фізичної праці, наповнити їхнє життя духовним змістом, радістю і щастям (допомогти позбутись образ і зосередитись на собі).
Найкраща допомога з боку батьків —не заважати дітям проживати життя.
Хочете, щоб ваші діти були щасливі, то будьте щасливими самі. Дітям можна дати тільки те, що маєте самі!
Я сама мама, тому добре знаю, як хочеться контролювати кожен крок своєї дитини, постійно повчати, надмірно оберігати й нікуди не відпускати… Не так просто погодитись з думкою автора, щоб на перше місце усіх цінностей поставити себе — що і є головним завданням! Є над чим працювати.
Оленка Плесак
Рекомендуємо до читання статтю “Професійне вигорання мами”