Чому людям в більшій мірі притаманне негативне мислення, аніж позитивне, і як це пов’язано з вродженими (базовими) емоціями людини.

Я думаю ні для кого не є новиною, що нам людям, в більшості своїх випадків притаманно думати негативно, аніж позитивно. Не вірите! Включіть телевізор, і подивіться новини. Що там показують? На 90% інформація про негатив. Можна подумати, що все навкруги, ну геть зовсім погано і немає чому радіти?! Можливо, ви погодитесь зі мною, і скажете про себе. Так звісно, саме тому я не включаю телевізор. Але чи означає це те, що у вас відсутнє негативне мислення?

Давайте пофантазуємо:

«У вас видався чудовий день…. сонячна тепла погода, з транспортом вам пощастило дорогою на роботу (припустимо вас підвіз знайомий,  вам не довелося їхати в переповненому транспорті на одній нозі), і на роботі вдалося завершити давно розпочатий проект, і премію вам виплатили (чи повернули давно забутий борг), і з друзями  гарно час провели ввечері після роботи…. Та от повертаючись додому на ваших очах сталася аварія….. або, не беремо так фатально! Зателефонувала ваша мама і виставила вам море претензій на тему, що ви їй не допомагаєте, забули про неї, не телефонуєте їй чи щось подібне…

Коли ви прийдете додому, про що в першу чергу ви розкажете дружині (чоловікові)?  Чим поділитесь?…. розкажете про аварію або прийдете мовчазним і роздратованим. І точно забудете про всі ті прекрасні моменти, що з вами трапились.

Чому так відбувається, що ми абсолютно забуваємо або не помічаємо, чи ще гірше нівелюємо ті прекрасні миті і події в нашому житті та  автоматично загострюємо свою увагу на негативі. Чому негативне мислення є автоматичним? Чому негативні емоції виникають легко, самі по собі? А позитивні емоції і позитивне мислення з такими труднощами потрібно розвивати? Чому так важко знаходити причини для радощів життю щодня?
Велику роль в цьому процесі відіграють базові емоції, з якими народжується людина – це страх, цікавість, гнів, відраза (огида), печаль (горе, сум), радість (задоволення), здивування. Ці емоції ще називаються основними або вродженими.

Страх – це та емоція, яка дає нам небажання втрачати.

Страх завжди стосується майбутнього. Ми боїмося того, чого ще немає. Іншими словами ми боїмося втратити те, що у нас є: життя, здоров’я, безпеку, положення в суспільстві, кохання, гроші тощо. І якщо ми вже щось втрачаємо, тоді ми точно вже того не боїмося. Коли мова йде про страх перед минулим, то завжди мається на увазі страх перед повторенням того, що вже було в майбутньому. Ця емоція є потрібною і оправданою, але тільки тоді, коли вона присутня в незначній кількості. Бо якби ми були абсолютно безстрашними чи могли б ми вижити і жити? Думаю, що ні.

Маленька дитина, точно не знає про закон тяжіння, але її інстинкт самозбереження не дозволить їй виходити з квартири на 9-му поверсі через вікно. Тобто, страх потрібен для інстинкту самозбереження, щоб ми залишилися як вид на цій планеті. Ми боїмося того чого не знаємо, що є незвіданим для нас. Та якщо разом зі страхом присутня цікавість, тоді це є поштовхом до пізнання і розвитку.

Цікавість – це те, що дуже притаманне дітям, і те про що забувають дорослі.

Тому про дітей кажуть, що вони безстрашні. Зовсім ні, їм просто притаманна цікавість, яка спонукає їх досліджувати. Цікавість мотивує нас до навчання, сприяє творчій діяльності. Знаєте, чому дорослі втрачають цікавість? Тому що їм відоме почуття сорому і вини (про ці емоції нижче описано), що не відомо дітям.

Гнів – це та емоція, яка може бути поштовхом до дії.

Невелика доза гніву є таким собі паливом, що дає нам силу змінити те, що нам не подобається. Коли немовлятко мокре і йому не комфортно, або хоче їсти, що воно робить якщо на нього не звертають увагу довший час? Правильно – плаче! Таким чином гнів як вроджене почуття спонукає малюка допомогти йому задовольнити свою потребу. Що, як би у нас не було цієї вродженої емоції? Як би могло  заявити про свої потреби немовля?

Якщо у дорослої людини присутній коктейль з таких емоцій як страх, вина і сором то вони не дозволять вивільнити гнів, і він стає руйнівним для того хто його почуває. Це руйнує людину з середини, виливаючись у хвороби. Чи означає це, що людина має за найменших обставин виливати на навколишніх свою агресію? Звісно, що ні. На те ми і називаємось Homo sapiens, щоб навчитися конструктивно заявляти про свої потреби і реалізовувати їх самотужки. А невеличкий запал гніву дозволяє  мобілізовувати внутрішню енергію, відчути хоробрість, сили і впевненість в собі.

Відраза (огида) – з’являється тоді, коли в нас виникає бажання позбутися чогось неприємного для нас.

Це емоція, яка спонукає до дії, навіть більше ніж гнів.

Печаль (сум, горе) – емоція, яка викликає відчуття занепаду внутрішніх сил, відчуття самотності і жалості до себе.

Якщо немовлятко довго плаче (виявляє гнів), коли хоче їсти або на руки. В такий спосіб дитинка заявляє про свою потребу. Але коли його ніхто не чує, не задовольняє його потребу, то на зміну гніву приходить печаль (я нікому не потрібен, мене не люблять – жалість до себе). Позитивним наміром цієї емоції є заява: я страждаю, втіште мене, мені потрібна ваша допомога.  Коли доросла людина не вміє конструктивно просити про допомогу це  призводить  до туги, незадоволення чи депресії.

Радість – емоція яка скоріше є продуктом дії і певних умов.

Стан радості пов’язаний з упевненістю та власною значущістю. Коли немовля відчуває радість? Тоді коли мама бере його на руки, пестить, приділяє увагу. Саме тоді дитина має відчуття власної значущості. Потребу у власній значущості має кожна людина на цій планеті, не залежно від соціального статусу, рівня інтелекту, національної приналежності. Цю потребу можна задовольняти у конструктивний чи деструктивний спосіб. Конструктивний спосіб – це розвиток своїх талантів і здібностей, та служіння цими своїми дарами іншим. Деструктивний спосіб – нав’язування своєї допомоги, коли про це ніхто не просить чи як кажуть «причиняти добро».

Здивування – виникає під впливом неочікуваних подій, сприяє вивільненню від попередніх емоцій, і направляє всю увагу на об’єкт здивування.

Коли дитинка плаче, щоб її заспокоїти, що роблять батьки? Намагаються її чимось здивувати, показують щось, що б  могло її зацікавити, що б  могло переключити  її увагу від негативних емоцій. Ця емоція є нейтральною, тому що здивування можуть викликати як приємні, так і не дуже приємні для нас події.

Емоції людини. Ладаниця

Є ще дві набутих емоції в дитинстві, привиті нам суспільством з допомогою наших батьків – це сором і почуття вини.

Сором і вина – це емоції маніпулятори.

Суспільству дуже зручні люди, якими легко маніпулювати. Сором і вина в коктейлі зі страхом створюють для людини кайдани, які заважають їй рухатися вперед, діяти і розвиватися. Дорослій людині соромно розвивати свої таланти, вчитися нових навиків, бо вона боїться здатися «не такою», боїться «втратити лице». А дитина до 3-5 років ( це вже як батьки постараються) не знає , що можна бути «не такою».

 

Почуття вини виникає у людини в двох випадках. Перший – це коли людина живе за чужими правилами (проживає не свій власний сценарій життя, а сценарій навіяний ззовні від батьків чи суспільства через рекламу і тенденції моди). Другий, коли людина возвеличує себе до рангу Бога. Винним може бути тільки Бог, бо він все знає і все може, він все створив і може все передбачити. Людям потрібно звільнятися від неусвідомленої думки, що вони всемогутні і вчитись жити за власними правилами, які вона сама собі напрацювали на основі власного досвіду.

Всі інші емоції, які притаманні людям є похідними від основних.

Ви спитаєте, а як же любов? Любов – це почуття, а не емоція. Почуття розвиваються в процесі розвитку.

Думаю, ви вже звернули увагу на те, що більшість вроджених емоцій є негативними, відчувати їх неприємно. Саме те, що більшість вроджених емоцій є негативними і пояснює той факт, що негативне мислення є автоматичним. Чому так сталося, що більшість базових емоцій є негативними? Це пов’язано з тим,  що, по-перше, задачею кожного біологічного виду на цій планеті, в тому числі й людини є вижити. А для того, щоб вижити, нам потрібне відчуття, яке б нам дозволяло забезпечувати собі безпеку. В цьому нам допомагають страх, огида, гнів. Всі негативні емоції є імпульсами до дій. Якби людина не відчувала страху за своє життя, вона б не намагалася його зберегти і продовжити.

Інстинкт самозбереження закладений нам на рівні ДНК разом зі страхом. По-друге, потреба людини як Homo sapiens – це розвиток.  Душа кожної людини прагне розвитку. Якщо б людина не відчувала дискомфорту, то в неї б не було поштовху щось змінювати.   Якби відчувати всі емоції  було приємно, людина була б зупинена в своєму розвитку.

Всі негативні емоції потрібні нам для того, щоб ми вміли себе захищати. Захищати і відстоювати свої потреби. Для того, щоб вивести себе з життя на рівні виживання на більш якісний –  життя в радості, людині потрібно навчитися мислити позитивно.

Це і є той розвиток, який забезпечений нам природою.  Треба вчитися знаходити у всіх негативних подіях позитивний намір. Так само як і кожна негативна емоція має свій позитивний намір, всі негативні події теж мають свій позитивний намір. Людям важко його побачити в силу домінування негативних емоцій: страху, гніву, печалі. Навчитись розгледіти у всьому позитивний намір вам може допомогти вміння дякувати за те, що у вас вже є. Це допомагає акцентувати нашу увагу на позитиві.

А для прикладу і мотивації рекомендую подивитися фільм «Поліанна» або ще краще прочитати книжку.

В центрі практичної психології Ладаниця проводиться тренінг “Емоційний інтелект у спілкуванні”, де можна навчитись  розвивати свою емоційну компетентність, конструктивно вивільняти з себе негативні емоції та правильно виражати свої емоції.

Мар’яна Бенц.

Comments

comments

 

Вам також може сподобатись:

See all posts

Додавайтесь в друзі!